Промо
-
избранное
316 / 1 / 9 летКогда я слышу Киевская Русь,
Я представляю ДОМ свободой чист.
Откуда же есенинская грусть?
Наверно я пропавший пессимист.
х х х
Усе живе прекрасне на планеті,
Та недосяжне, як і небеса,
Все ж найпрекрасніша єдина в цьому світі -
Жіноча, вдосконалена краса!
Як жаль, що звинувачується жінка,
І їй приписують довічне каяття.
Гріха в раю, у Єви - лиш частинка,
Чоловіки спотворюють життя.
х х х
По жизни тысячи дорожек
Грехом ведут нас дo утех,
Но если Женщина дороже
Любых богатств – любить не грех.
х х х
Найбільше диво на планеті,
У пам’ять влите до хвилини, -
Навіть не все разом узяте, -
А день народження Людини.
х х х
Усе живе прекрасне на планеті,
Та недосяжне, як і небеса,
Все ж найпрекрасніша єдина в цьому світі -
Жіноча, вдосконалена краса!
Як жаль, що звинувачується жінка,
І їй приписують довічне каяття.
Гріха в раю, у Єви - лиш частинка,
Чоловіки спотворюють життя.
х х х
Добрий і злий, ідучи додому,
На одній стежині торкнулись плечем,
Біда і трагізм полягав весь у тому:
Добрий був добрим, а злий був з мечем.
х х х
Я помню, хоронили ветерана,
Оркестр скорбил и плакала душа.
Теперь всё по-другому. Как-то странно -
Отпели бабки, мысли унося.
Отпели.Даже и не в унисон,
Всё как - то буднично усопших провожаем…
МУЗЫКУ НЕБА спрятано за стон,
Быть может этим даже унижаем…
х х х
На полях розкидані стежини
В сотні напрямків, по різній довжині,
Головне - дістатись половини,
Та не звести дім на чужині.
Чужині по духу та по долі,
Хоч треба визнати, що всюди є свій гріх,
Найголовніше, ідучи по полю,
Що б ти не був чужим серед своїх.
х х х
Я видел, резали телёнка,
Он плакал, молча умирая,
А ведь он был почти ребенком.
Что-то не так. А что? Не знаю.
х х х
Біжи, спіши, не зупиняйся,
Життя коротеньке земне,
Живи, радій, не зазнавайся,
Або ж раптово все мине.
Важливо дуже не штовхатись.
Було чи ні, не пам’ятаю,
Якщо було, хочу признатись:
Це не свідомо, щиро каюсь.
х х х
Вчера мы встретились с хорошими друзьями,
До завтра отделяла нас лишь ночь,
Но утро встретило нас болью и слезами -
Плакал отец: убили его дочь.
х х х
Росла під церквою замріяна берізка,
Кидаючи то роси, а то тінь,
Єднаючи здалеку, тим більш зблизька,
Таємні душі різних поколінь.
Росла з людьми, тихенько гомоніла,
Та хтось зрубав, лишившись каяття.
Громада в грубку дрова поносила,
Ось так і припиняється життя.
х х х
На доверии сыграли, завели
Нас туда, где зла столько в наличии…
Кто завел? Кто родом от земли -
«Дьявол» в человеческом обличии.
х х х
Цивилизацию, как будто бы абортом,
Обманным путем до беды привело:
Родины нету, прошлое стёрто,
Правду убито, оправдано зло.
х х х
Не могу я понять как канон,
«Истину» новой формации:
Враньё принимать, как закон,
Достоянием - спекуляцию.
х х х
Ребенок родился у мамы,
(Но стать полноценным не смог),
В писании пишется прямо:
Кого-то наказывал Бог.
Но я не могу согласиться,
Чтобы боль небеса людям слали,
Надеюсь, что все мне простится -
Библию люди писали.
х х х
Ребенок ускорил бег,
Гнал сильный ветер и град,
Навстречу шел человек -
Мальчик повернул назад.
Ребенок спешил и плакал.
Страх гнал и жуткий вечер,
Вблизи показалась собака -
Мальчик поспешил навстречу.
х х х
Кладбищем бродит луна не спеша,
Росой покрывая венки давних роз,
У крайней могилы живая душа -
Скорбит, умирая, худенький пес.
х х х
Що є найкращим в цьому світі?
І в чому святість та єдинство?
Думки із вдячності сповиті,
Життя в житті - це материнство.
х х х
Не раз повторити треба:
Символ земної ідилії -
Дівчина кольору неба,
З душею білої лілії.
х х х
Я впаду в твої теплі долоні,
Неслухняні зігрію вуста,
Почуття,мов розгнуздані коні,
На зорі скачуть в стиглі жита.
х х х
Любов - світанкова краса,
Оспіваний Лесею край,
Любов - на троянді роса,
Любов - волошковий рай,
Любов - чистий подих весни,
Любов - твої зоряні очі,
Любов - кольорові сни,
Любов - поцілунок ночі.
х х х
Написано, сказано словом,
Що Бог нас наказує всюди.
Не вірю, біда не із Богом,
Усе зло вирощують люди!
х х х
У просторі лебеді в’ються.
На цвинтарі ворони крячуть.
Я вірю, що квіти сміються,
Я знаю, що квіти плачуть.
х х х
Я бачив як плаче дитятко,
Бажаючи правди дитинства,
А маму тулив чужий дядько,
В розпусті губив материнство.
Було це у парку під вечір,
Сімейні спішили до хати,
Дитя захлиналося в плачі,
Та цього не бачила мати.
Хтось поряд промовив: «Ти - стерво».
У відповідь - п’яна незгода.
Як боляче, страшно і сумно,
Що є така дика порода.
Не мама, мабуть, в тому винна,
Що стерся рум’янець з лиця,
А більше тупа половина -
Порода бридкого «самця».
х х х
Життя - тимчасова пристань,
І людям відомо про це.
Чому ж на коротку відстань
Жорстокість так жалить в лице?
Чому раптом в церкві так часто,
Задовго до судного дня,
Молитва читається страсно
За згублене кимось життя.
Чому за війною війна
Планету відносить у вирій,
Матуся в скорботі сумна
У вірі вже майже не вірить?
Причина одна не для слави,
Є нелюди із «царства ада»,
Їх риса болюче - кривава:
Гроші, бездушність і влада.
х х х
Чому так тривожно жити?
Я думаю так, як скажу:
Багато людей сіють квіти,
І стільки ж копають межу.
х х х
Не варто боятися смерті,
Тим більш не сховати сліди,
Ця мить є поясненням впертим -
Смерть справедлива завжди.
Один лиш відтінок трагічно
Рве зболену душу на скроні,
Коли раптом вогником свічку
Ставлять в дитячі долоні.
х х х
Во Вселенной виден Божий лик,
В звёздах отражаются глаза.
То не росы оживили цвет гвоздик,
А друзей прощальная слеза.
х х х
Якби я міг поговорити з Богом,
Я Нього попрохав би, щоб у Слові
Люди не знали одного -
А саме - кольору крові.
х х х
Дорога до храму
Лягає все вище,
Віра - не камінь,
На жаль, б’ється швидше.
х х х
Південь - північ, схід і захід -
Це є істини прості,
Поряд з цим - тривожний символ
Земля, розп’ята на хресті.
х х х
Бідою земля від насильства плаче,
Нашій планеті тягар не знести.
Земля вже не кругла, художник побачив -
Чорний квадрат, чотири кути.
х х х
Прошлое помнят больше утратами,
Истина вечности: жизнь - есть борьба.
За юбилеями, и просто датами,
Кроется малое - наша судьба.
х х х
ЯКЩО НЕ ЗНАЄШ – НЕ ПРИДУМУЙ.
ЯКЩО НЕ ВМІЄШ – НЕ БЕРИСЬ.
ЯКЩО ВІДВАЖИВСЯ – ПОДУМАЙ.
ЯКЩО НЕ БАЧИШ – ЗУПИНИСЬ.
ЯКЩО ВІДСТАВ – НАЗДОЖЕНИ.
ЯКЩО ВСЕ ВТРАТИВ – НЕ ЗДАВАЙСЯ.
ЯКЩО БОЛИТЬ – БІЛЬ ПРОЖЕНИ.
А МАЄШ ВСЕ – НЕ ЗАЗНАВАЙСЯ.
