Промо

Руины дождя

Руїни дощу Усе забути... Пропускати через себе Кожне слово, кожну рису кожного обличчя І знову думати над тим, куди зникає небо, Куди зникають люди із обителів... А там дощі лягають в землю краплями Пуста зупинка - серце переповнене. І голосити нікому. Писати нікому ні ляпами, Ні жестами, ні сценами! Куди летить цей згусток із води? Чиїх плечей торкається цей морок? Не в тім питання, чи ми йдем туди, А в тому, чи лишаємо дорогу. А. Ліборскіх
80 2 года