Доню, доню, наша доню,
Не ходи нікуди з дому,
Є намисто, є спідниці,
Саме краще із крамниці,
Самі чорні маєш брови,
Сорочки усі шовкові.
Як те небо оченята,
Та дбайливих маму й тата...
Бо в зеленім гаю, гаю,
Хтось вкусив земного раю,
Віддалася чиясь врода,
Та криштальна чиста вода,
Помутніла у криниці,
Наче чорна ніч грішниці,
Розпускає коли коси
Та цілують тіло роси...
Місяць в небі відвернувся,
Наче старий дід зігнувся,
А сич плаче та регоче,
Мабуть щось комусь пророче.
Стережись моя дитино,
Наша квітка і перлина,
Ще нікому не повинна,
Бо кохана не дружина...
Чого ж слів твоїх не чую
І тривогу не вгамую,
Відвертаєш свої очі,
Та чогось посеред ночі,
Позбирала свої речі,
Тільки здригуються плечі,
Чи ридаєш чи смієшся,
Мов чужа не обернешся...